Вона приїхала втомлена. І не тільки тілом — глибше. Мовчазна, з тривогою всередині, із м’язами, стиснутими звичкою «триматися». Вона не була винятком. У кожного, хто приїжджає на ретрит «Тіло. Ресурс. Баланс», — своя історія виживання на останньому диханні.
Та цього разу все змінилось.
В Карпатах, у просторі, де напруга й війна залишаються за порогом, вона вперше за довгий час зробила справжній вдих. Не автоматичний, не через «треба». А той, що торкається глибини.
Щоранку — танці. Без глянцю. Просто — рух за тілом. Удень — дихальні вправи, тілесна практика, тиша, медитації. Увечері — тепле коло, де дозволено бути собою. Де можна говорити. А можна мовчати.
«Я не знала, що маю право не тримати все в собі. Тут я змогла відкритись. Прожити. І полегшало. З’явилось повітря всередині», — сказала одна з учасниць.
Тут не питають: «Чим ти корисна?» Тут цікавляться: «Що ти відчуваєш?»
Це місце, де повертається опора на себе. Де втома перетворюється на відновлення. Де тіло знову стає другом, а не полем бою. Де кожен рух — не про форму, а про правду.
Три опори, які ми будуємо на ретриті:
🔹 Присутність — коли ти справді з собою, не тікаєш думками, не закриваєш емоції. 🔹 Тілесна довіра — вчитися чути сигнали тіла, знижувати напругу, дозволяти собі паузу. 🔹 Тепла взаємодія — бути поруч без засудження, ділитися простором, не порушуючи меж.
«Я знову відчуваю бажання працювати. Творити. Жити. І вперше за довгий час — не через силу, а з любові до себе.»
Цей ретрит — не втеча від реальності. Це повернення до себе у реальності, яка вимагає багато. Ми не навчаємо, як бути кращими. Ми допомагаємо згадати, як бути собою.
