Турбота про себе в соцмережах виглядає як фото з чашкою чаю і підписом “сьогодні день для себе”.
Реальна турбота про себе виглядає інакше: ви лягаєте спати о десятій, хоча дедлайн ще не закритий, і не почуваєтесь через це винними.
Різниця не в діях, а в тому, для кого вони зроблені. Турбота напоказ існує для погляду ззовні. Ви робите паузу, щоб показати паузу. Публікуєте ванну з піною, бо це виглядає як турбота, а не тому що вода справді допомогла тілу розслабитись. Процес підмінюється зображенням процесу, і поступово людина перестає відрізняти одне від іншого.
Реальне відновлення часто виглядає нудно і непомітно.
-
Це відмова від чергового проєкту, хоча всі чекають на “так”.
-
Це розмова з собою про те, чому втома не минає третій місяць поспіль, без спроби одразу її виправити.
-
Це визнання, що ви не впораєтесь із усім одночасно, і зупинка до того, як тіло зупинить вас силою.
Волонтери, активісти, фахівці, які роками тримають на собі чужий біль, найчастіше плутають ці дві речі.
Вони публікують текст про важливість турботи про себе між двома змінами на передовій допомоги іншим, і цей текст стає ще одним способом не зупинятись насправді. Виглядати дбайливим до себе легше, ніж бути дбайливим до себе, бо перше не вимагає нічого міняти.
Питання не в тому, чи публікуєте ви щось про відновлення. Питання в тому, чи існує воно у вашому житті без свідків.
Усі курси Центру АХАЛАР побудовані саме навколо цієї різниці. Це не про красиві фото і не про мотиваційні слова, а про конкретну роботу з тілом, увагою і рішеннями, яка повертає ресурс насправді, а не створює його ілюзію.
Проєкт «Зміцнюючи серця: Культивування добробуту в громадському секторі України під час війни» реалізується за підтримки National Endowment for Democracy (NED).
