Це питання може здатися незручним. Але саме в ньому — ключ до розуміння, чому ми, навіть у відносно спокійні моменти, не дозволяємо собі відчути спокій, радість чи близькість.
Хелпери, активісти, волонтери — ви тримаєте тил. Ви несете в собі надлюдську турботу, силу і витривалість. Але водночас, ви теж люди. І коли навколо (або всередині) триває війна, ми всі вчимось виживати. Ставати зібраними. Бути незламними. Не просити багато. Не дозволяти собі розслабитися. Не плакати. Не сміятись занадто голосно. І головне — не дозволяти собі надто багато.
Але життя — це не лише про виживання. Це ще й про відчуття.
Тренерка Центру Ахалар, Вікторія Солоніцина, запрошує тебе у невеличке тілесно-психологічне дослідження через вправу:
“Що я собі не дозволяю?”
- Знайди кілька хвилин тиші, сядь зручно, зроби кілька повільних вдихів і заплющ очі (якщо захочеться).
- Згадай ситуацію, в якій ти наче спіткнулась об щось у собі. Це може бути проста розмова, зустріч, звичний день — але в ньому щось “застрягло”.
- Спитай себе: — Який рух чи прояв у мені тоді хотів з’явитися? — Що я хотіла(ів) зробити, але зупинилась(в)?
- Придивись: — Як саме я зупинила себе? Через напругу в плечах? Мовчання? Сумніви в голові? — Які емоції були зі мною в той момент?
- І далі — уяви: — Що могло б статися, якби я не стрималась(в)? Якби я дозволила собі проявитися повністю?
- І наостанок по-можливості чесно: А чого я насправді прагну в таких ситуаціях, а чого не дозволяю?
Це проста практика — але вона може привести до глибоких усвідомлень. Бо навіть під час війни ми маємо право на себе. На відчуття. На рух. На дихання. На прояв. На креатив. На посмішку. На доброту…
Не для того, щоби забути війну — а щоб далі залишитись живою(им). Не буде прикладів, щоб не вплинути на твій процес.
Слідкуйте за нами:
Telegram: t.me/ahalar_center
Facebook: facebook.com/CenterAhalar
Сайт: ahalar.org
Проєкт “Адаптація замість виснаження” реалізується за підтримки National Endowment for Democracy (NED).
