У роботі психотерапевта чи тренера в тематиці Mental Health є невидима сторона, про яку рідко пишуть у рекламних буклетах. Коли ми входимо в кабінет або в залу до групи, ми не залишаємо свою особисту історію за дверима. Ми заходимо туди цілком – зі своїми досвідами, відлуннями власних травм і тими вразливими місцями, які іноді «фонять» у відповідь на біль іншого.
Працювати з людьми це завжди працювати собою. І саме тому супервізія для фахівця допомагаючих професій не додаткове навчання і не формальна перевірка. Це простір, де ми чистимо свій інструмент.
Коли допомога виглядає як бунт
Ми часто зустрічаємо клієнтів із дуже потужним захистом. Особливо складно, коли цей захист – інтелектуальний. Людина приходить, бо їй боляче, але цей біль настільки нестерпний, що вона несвідомо починає «нападати». Вона шукає, до чого придратися в терапевті, знецінює, кричить, плаче або звинувачує весь світ.
У нас були кейси з людьми, чий досвід настільки зашкалює, що вибудувати місток довіри здається майже неможливим. І як важливо в цей момент не «включитися» емоційно, не піти на поводу у цього бунту, а встояти. Втримати цей складний емоційний коктейль, не руйнуючись самому.
Це неймовірна професійна радість – знайти ту саму спільну мову, коли крізь агресію та захист нарешті пробивається жива людина, яка потребує підтримки. Але це не завжди вдається й щоб знайти цей шлях і не заблукати у власних почуттях, фахівцю потрібний «ліхтарик зі сторони».
Супервізія як дзеркало і фільтр
Супервізія – це показник зрілості. Це чесне визнання: «Я можу чогось не бачити». Це про:
- Чистоту простору: щоб не приносити свій «емоційний мусор» у терапію клієнта.
- Сліпі зони: помітити, де я починаю рятувати там, де треба просто бути поруч.
- Турботу про клієнта: він заслуговує на фахівця, який усвідомлює свої процеси.
Контекст, якого немає ніде в світі
В Україні зараз унікальна і водночас страшна ситуація. Війна, постійна ретравматизація, вигорання. Ми працюємо в полі, де немає безпечного тилу. Тому для українських психологів, коучів та тренерів супервізія стає питанням виживання.
Нашій команді тренерів Центру «Ахалар» неймовірно пощастило. Вже пів року ми працюємо з Dr. Doris Drews / Senior Psychiatrist – дивовижною психотерапевткою і супервізоркою з Норвегії. Те, як щедро і безкорисливо вона ділиться своїм досвідом, допомагаючи нам розбирати найскладніші кейси (і в індивідуальній, і в тренерській роботі), це величезний дар.
Вона допомагає нам шукати ті самі «наріжні камені» та кордони, на які можна опиратися в роботі з надскладними темами. Це про розширення нашого внутрішнього контейнера.
Замість крапки
Супервізія має бути обов’язковою. Для кожного, хто торкається людської душі, від досвідченого терапевта до бізнес-коуча.
Це не про те, наскільки ти «правильний» спеціаліст. Це про те, наскільки ти живий і безпечний для тих, хто довіряє тобі свій біль. Бо тільки маючи власну опору та чисте дзеркало за спиною, ми можемо допомагати іншим робити цей світ трохи більш живим.
Чи є у вашій професійній практиці те «місце сили», де ви можете бути вразливими і отримувати підтримку? Поділіться, як ви дбаєте про свій «внутрішній контейнер».