У мене є таке тренування – я намагаюся не виправдовуватися. Уявляю, що вся відповідальність завжди лежить на мені.
Це не просто, особливо коли я хочу виправдати самого себе у своїх же очах . Мені на руку те, що в Україні зараз усе непередбачувано … Але я намагаюся.
Колись я почув від одного з наставників, що виправдання і відмазки формують звичку не досягати цілей.
Припустімо, в нас є мета, завдання, але я знаходжу собі виправдання, перекладаю на когось або на щось (обставини) відповідальність і не реалізую її.
Наприклад, я запланував на сьогодні піти до лікаря, але потім подзвонив брат і я забалакався, вирішив, що піду іншим разом. Або виїхав на зустріч, але був затор і я запізнився. Зустріч не відбулася.
Таким чином в мене формується патерн/звичка не досягати. А потім ця звичка мислення починає формувати ситуації навколо мене так, щоб з’явилося виправдання щось не зробити.
Ми говоримо собі та іншим, що не було часу, сил, грошей, хтось або щось завадило і тому я не зміг.
Саме модель знаходити виправдання створює ситуацію, коли нам треба буде виправдовуватися. Не навпаки.
Один із варіантів почати з цим працювати – це спробувати повністю виключити зі своєї мови виправдання. Як перед собою, так і перед іншими.
Пробували таке?
П.С.: Більше і глибше з моделями мислення ми працюємо в курсі «НАВІГАТОР МАЙБУТНЬОГО».
Черговий набір розпочнеться за кілька місяців.
Щоб бути в курсі всіх наших заходів і не пропускати анонси, доєднуйтеся до нашого телеграм-каналу https://t.me/ahalar_center
Проєкт «Адаптація замість виснаження» реалізується за фінансування Національного фонду підтримки демократії NED (National Endowment for Democracy).
