"Гражданские ценности и воспитание"

Як відомо, освіта, а точніше школа – необхідний інструмент для передачі соціального досвіду. Можна багато говорити про процес соціалізації, недостатності поважності до учнів, розпливчастості її цілей, різниці ідеалів і так далі. Але, що точно незаперечно, - це мета освітнього процесу: зробити молодих людей дорослими.
Давайте запитаємо себе: що таке бути дитиною і що таке бути дорослим? Дитина керується емоціями, спирається на чужі знання, безвідповідальна, залежна, несамостійна, невільна у рішеннях і діях. Доросла ж людина, з огляду на причинно-наслідкові зв'язки, керується мудрістю, що заснована на розумінні життєвих реалій, вона незалежна, самостійна і вільна, у рамках відповідальності.
На наш погляд, дорослість – явище не стільки фізичне, тому що мова не йде тільки про дорослість тіла. Дорослість – показник розвиненості розуму, самоідентифікація з визначеними ідеями. Саме так: самовизначення, тобто вибір тих ідей і цінностей, з якими відбувається самоідентифікація, на основі чого будується самосвідомість. І давайте не дивуватись тому факту, що усвідомлення себе незалежним, самостійним і вільним, за умови відповідальності, відчуття громади, а себе її членом – це і є громадянськість. Реальна дорослість – це є реальна громадянськість!

В епоху минулих національних революцій у Європі в Новий час, статус громадянина визначався за принципом національного підданства. Зараз громадянин - це людина, що має визначені свободи, незалежно від підданства. Хочу підкреслити: щоб ці свободи не перетворювалися в антигромадські вчинки, вони повинні базуватися на розумінні і прийнятті громадянських цінностей.
Перша з них: визнання в кожній людині (і в собі й в інших) наявності людської гідності, звідси – самоповага і повага інших як базова основа для взаємодії: "кожна людина гарна, поки вона не довела зворотного".
Друга – наявність поняття про власність. Тому що тільки про те, що знаходиться в її власності, людина думає, піклується, керує. Тільки в такому випадку може з'явитися основа для формування наступної цінності – громадянської відповідальності. Винятково за умови, що моєю персональною власністю є моє тіло, душа, свідомість, спільною – сім`я і коло близьких людей, робота, народ, природа, може виникнути реальне почуття відповідальності за положення справ з цим. А турбота, що виникає з почуття відповідальності – це основа моральності. Причому відповідальність – це почуття внутрішнє, виникаюче з розуміння наявності власності, на відміну від почуття боргу – почуття привнесеного ззовні, зовнішнє, зухвале підсвідоме відторгнення, що виявляється словами: "нікому нічого я не повинен".
Очевидно, що реалізація відповідальності в такому розумінні вимагає договорів з іншими людьми. Це четверта цінність – визнання необхідності та священності договору: "дав слово – дотримуй".

Лише тільки люди, що мають громадянську самосвідомість, перетворюються з народонаселення в громадянське суспільство. А що в нас є реально? Чи часто ми спостерігаємо поважне ставлення до людської гідності ? Чи навчили нас, що в нас є власність, за яку, насамперед, відповідаємо ми самі, а не хтось інший? А якщо так, то треба не скаржитися, коли щось не подобається, а щось робити для змін. Чи часто виконуються договори? На ці питання відповіді очевидні, і вони скоріше негативні.
І це автоматично означає, що ми не живемо в громадянському суспільстві - це дуже сумний, але факт. У 2000 році 89% жителів Чернігова були не задоволені якістю вирішення соціально-економічних проблем міста. І при цьому, 70% громадян вважали, що вирішувати їх повинна влада. Знову хтось... А наші діти, дивлячись на приклад батьків, мають відповідні ідеї. За результатами опитування, нещодавно проведеного в школах Чернігова, більше половини опитаних учнів з повагою ставляться до того, що вони є громадянами України, і при цьому ще більша кількість хоче виїхати з цієї країни. От так: наше майбутнє країну поважає, але жити в ній не хоче. І поїдуть! Нас може знищити не якийсь міфічний підступний ворог, а, насамперед, наша власна байдужість і безініціативність!
Єдиною альтернативою сумному фіналу є виховання громадянських цінностей, щоб з`явилося громадянське суспільство. Про нього зараз багато говорять на різних рівнях як про ідеал розвитку. Є багато визначень цього ідеалу, але, як мінімум, громадянське суспільство – це така форма самоорганізації людей, що мають громадянську самосвідомість, при якій громадяни відіграють основну роль, а державні інститути лише виконують рішення громадян; у яких громадяни самі вирішують свою долю у своїх же інтересах, а держава лише допомагає в цьому. Тобто, громадянське суспільство наймає на службу бюрократію для вирішення поставлених громадою задач, укладаючи договір, і запитує звіт про якість виконання. Це те, як живуть люди в Західній Європі вже більш чотирьохсот років і в Північній Америці більш двохсот.
Але втілення в життя цього ідеалу відбувається непросто, адже необхідні люди, по-перше, що мають громадянську самосвідомість, тобто розуміння того, що вони є тією центральною ланкою, від якої залежить розвиток і благополуччя країни, і, по-друге, готові самостійно діяти заради цієї мети.

Виховання громадянської самосвідомості – це не просте рішення і непростий шлях. Адже усе можна вирішити простіше, як в дитинстві: "відняти і поділити". Однак, усі "прості рішення" базуються на протистоянні і насильстві і ведуть до поділу суспільства і громадянської війни. Ця війна може бути чи "холодною", чи "гарячою", але принципово від цього нічого не змінюється, тому що еволюція, тобто ускладнення суспільства, взаємодія, підмінюється революцією, наслідками котрої є спрощення і розпад.
Розвиток суспільства зв'язаний з умінням взаємодіяти, бути партнерами, бути громадянами. Але звичка мислити категоріями боротьби, ворогів, перемог і поводитись відповідним чином ще сильна... І звідси багато проблем: прощення всього для "своїх" і непримиренність до "чужих"; небачення того позитивного, що є в інших; нерозбірливість у боротьбі за "місце під сонцем", адже "переможців не судять" і "мета виправдовує засоби".
Наше суспільство втомилося від боротьби. Зараз єдина альтернатива громадянській війні – це громадська освіта. Освіта, що допомагає формувати громадянську самосвідомість. І коли вона стане домінуючою, можна буде вирішувати проблеми, але не за рахунок руйнування, а за рахунок  справжьного розвитку і взаємодії.
Тепер, батьки і просто дорослі, запитаємо себе: наскільки допомагає школа виховувати у дитини розуміння й ідентифікувати себе з такими поняттями, як людська гідність, власність, відповідальність, потрібність та святість договору? І очевидно, що школа потребує допомоги. А школа, в свою чергу, повинна допомогти нашим дітям стати дорослими, що означає стати громадянами: які розуміють, за що вони відповідають, що вміють нести відповідальність, готові до взаємодії з іншими для реалізації цієї відповідальності.
 
Последняя публикация
Життя в сучасному соціумі вимагає від нас щораз більше уваги й зайнятості. Ми розриваємося між роботою, навчанням, обов'язками і домашніми клопотами. А постійний стрес не залишає шансів на те, щоб ми встигали відновлюватися і відчували задоволення від життя. Саме таким чином ми можемо опинитися заручниками синдрому вигорання. Особливо це стосується хелперів, інакше кажучи, людей, які прагнуть допомогти іншим людям. Для того, щоб впоратися із "таємним ворогом" 21 століття, потрібно бути обізнаним і навченим. У цій брошурі ми постаралися підготувати інформацію для тих, хто хотів би змоделювати тренінг із профілактики вигорання і провести його в своїй організації, колективі або співтоваристві. Особливо це стосується педагогів і тренерів.


Скачати книгу:

Подробнее


Мы в соцсетях


Следите за нами в социальных сетях.

Impresstory


АВТОРСКИЙ БЛОГ Виктории Солоницыной

Все персонажи вымышлены, а события происходили исключительно в моем воображении

Подробнее