Агресивна поведінка дітей – це їхній крик про допомогу

25 апреля 2017

Протягом останнього часу в соціальних мережах та ЗМІ з’явилося багато інформації, яка стосується поведінки підлітків з проявами агресії. Маю на увазі не тільки недавній  випадок у Чернігові, але також події в київській школі в 2014 році та ін.   Реакцію дорослих на незрозумілу для них поведінку дітей, можна виразити одним реченням: “Вони злочинці. Вимагаємо ізолювати таких підлітків в дитячі колонії чи в’язниці”. Мій досвід співпраці з міжнародними організаціями, які займаються дітьми з девіантною поведінкою підказував, що в Європі вже давно існують інші стандарти. А для цього треба дивитися в “корінь” проблеми та зрозуміти, які були передумови асоціальної поведінки дітей. Наприклад, кризові  явища;  юнацька гіперсексуальність; недостатній рівень розвитку комунікативних навичок; відсутність прикладів і досвіду ненасильницьких відносин і знань про свої права; традиції шкільного середовища, що провокують і стимулюють жорстокість тощо. А вже потім робити висновки, які вплинуть на життя багатьох людей.

25

Щоб побачити конкретні приклади ефективного вирішення таких проблем, я  звернулася за допомогою до знаної у Варшавському “третьому секторі”  Фундації Grupa Pedagogikii Animacji Społecznej Praga-Północ (GPASPraga).  Мені пощастило, адже моїм співрозмовником був координатор програм та педагог Томаш Щепанський (Tomasz Szczepański), який розповів про базовий підхід організації до агресивної поведінки підлітків та про їх багаторічний досвід праці у варшавській дільниці Прага.

Одна з програм GPASPraga, про яку ми говорили,  привернула мою увагу нестандартним підходом та запрошенням до участі людей різних професій, щоб достукатися до підлітків та показати їм інший вимір відносин між людьми. Програма називається  Streetworking, а точніше – так звана педагогіка вулиці, довгострокова робота з дітьми та молодими людьми, які проводять багато часу поза сім’єю, на горезвісній «вулиці». Вони самостійно організовують своє дозвілля без підтримки відповідальних дорослих. Перший крок, з чого почали педагоги вулиць, –  вони “уважно слухали підлітків, які своєю поведінкою залякували навіть поліцейських та вчителів”. Не вчили, не перебивали, а просто уважно слухали так звану “Підліткову правду”. Там було все – про неуважність та жорстокість дорослих, про самотність та страх, про бажання бути самостійним та сміливим. А способи це реалізувати були найрізноманітнішими, про які вони дізналися від дорослих. Билися, брехали, захищали себе та близьких. Дорослі зауважили, що зазвичай своє “геройство” підлітки знімали на камери телефонів, а потім –викладали в соціальні мережі. Педагоги запропонували підліткам зробити фільм з їх відео-матеріалів. До проекту долучилися професіонали, які насправді роблять кіно. Так народилися стрічка під робочою назвою “світ очима дітей з девіантною поведінкою” – про поліцію, про сім’ю, про двір, про футбол тощо. Потім найкращий фільм був показаний в одному з варшавських кінотеатрів. На прем’єру запросили батьків, педагогів, акторів, психологів, поліцію. Уявляєте, як у цих дітей змінилася самооцінка, а світ самотнього, озлобленого та непочутого підлітка перетворився на великий дорослий світ з іншими цінностями?

Це один з фільмів, який був зроблений дітьми з Праги.

(більш можна побачити на сайті)

Після розмови з Томашем я зробила для себе такі висновки та хочу ними поділитися:

  1. Агресія з боку підлітків – потужний сигнал місцевій громаді, позаяк це результат емоційної соціальної незадоволеності дитини. З якоїсь причини дитина отримала мало любові, уваги, а як висновок – мало позитивних емоцій. У підлітковому віці, що є переходом з дитинства в дорослість, промахи виховання стають найбільш очевидними. Але дитині треба допомогти перейти на сторону “добра”.

Підліток – біосоціальна істота і частиною біологічної складової якраз і є агресивність. Звідси і коріння початкової конкуренції, бажання вижити, отримати кращі умови для життя. У процесі правильного виховання дитина навчається любити оточуючих. Отже, агресивність підлітка – це тривожний дзвіночок для батьків і педагогів. Щось вони роблять не так. Потрібно переглядати своє ставлення до дитини, до методів її виховання.  До того ж, схильність до агресії дитина може усвідомлювати, а може – і ні. Зосереджуючись на собі, він накопичує погану негативну енергію в своєму внутрішньому резервуарі, який рано чи пізно вибухне. І тоді в більш старшому, підлітковому віці, в компанії собі подібних, він може брати участь вже як бувалець. Але це ще не злочин. Це спроба взяти те, що дорослі вчасно не змогли дати дитині – безпека, уважність, вміння спілкуватися, поважати точку зору іншого, опікуватися слабкими та інше.

  1. Покарання – як самоціль свідчить про безпорадність з боку тих, хто на цьому наполягає (в цьому випадку батьків, вчителів, місцевої влади, ЗМІ тощо).

Коли ми виховуємо дитину і вона себе погано поводить, ми можемо покарати її. Але це не є самоціллю. Наша мета – дати дитині зрозуміти, що так поводитися погано. А покарання це тільки один з методів в програмі виховання. У нас в арсеналі є ще й інші варіанти – поговорити з ним/нею, зрозуміти, дати відчуття безпеки і любові, зацікавити чимось та ін. Деякі батьки, які наполягають на тому, щоб покарали якогось підлітка за агресію, навіть не підозрюють, що його власні діти, племінники, онуки, діти знайомих можуть мати дуже тісний зв’язок з тим, що відбувається на спортивному майданчику сусідньої школи. Відсутність конструктивних пропозицій свідчить про те, що дорослі не знають що робити. 

  1. Засуджені підлітки за кілька років повернуться додому. Але це будуть вже дорослі злочинці. А ми втратимо шанс інтегрувати їх в свою громаду.

Краще, якщо в колонію попадають тільки ті, хто представляє реальну загрозу для суспільства. Якщо підліток вкрав телефон або побив когось та за це отримав  реальний термін – яка користь від цього суспільству? По-перше, це не вирішує проблему – на місце засуджених підлітків прийдуть інші, потреби яких не були почуті. А по-друге, опинившись у в’язниці, неповнолітній навчиться додатковим кримінальним навичкам, а зовсім не виправиться. І з цим багажем повернеться додому. Ви дійсно вірите, що українська колонія може когось перевиховати?

  1. Колонія та в’язниця для підлітків – це радянський спосіб вирішення проблеми: “Есть человек – есть проблема. Нет человека – нет проблемы”.

Випадки агресивної поведінки дітей трапляються частіше, ніж нам би хотілося. В Європі вже давно дійшли до висновку, що діти – це майбутнє. Тому дітей ізолюють тільки у виключних ситуаціях. А кошти місцева влада витрачає на нові спортивні та культурні осередки для дітей, виховання та профілактику. А якщо потрібна вже психологічна корекція агресивної поведінки дітей, то вона повинна носити комплексний системний характер і враховувати основні особливості агресивних дітей: відсутність контролю над своїми емоціями; обмежений набір поведінкових реакцій у проблемних для них ситуаціях, відсутність емпатії й високий рівень особистісної тривожності, а також неадекватна самооцінка.

  1. Дитину необхідно вчити комунікації та спілкуванню.

Агресивна поведінка дітей – це їх комунікація з нами, це крик про допомогу, про увагу до свого внутрішнього світу, в якому накопичилося надто багато руйнівних емоцій, з якими дитина самостійно впоратися вже не може. Найпростіший шлях до подолання проблеми – намагатися багато й відверто говорити з підлітками, щоб спробувати зрозуміти причину агресії. В жодному випадку не на камеру!  

  1. З підлітками треба розмовляти про цінності та допомогти їм перейти на наступний рівень – дорослість.

Батьки не завжди мають таку свідомість, що в один прекрасний день їх малюк виросте і стане поважним чоловіком чи чарівною жінкою. Але це дуже складний перехідний момент для кожної людини. Чому ми вчимо дітей математиці, але рідко приділяємо увагу темам стосунків з іншими, партнерству, як дружити, вирішувати конфлікти, приймати рішення тощо. А замість повчань чи осуду – пояснювати на прикладах, що добре, а що ні. Дитина має зрозуміти: світ сповнений не тільки жорстокості, а й любові. Часто на фоні статевого дозрівання причиною  агресії є те, що підліток протиставляє себе дорослим, доводить їм свою самостійність, незалежність.

А нам, дорослим, треба бути свідомим, що кожна дитина проживає цей період по-різному.

Автор: 
Wika Solonitsyna

Посилання на джерело https://www.prostir.ua/?blogs=ahresyvna-povedinka-ditej-tse-jih-kryk-pro-dopomohu

A-Club



Эта ссылка приведет вас в пространство, где собираются разные люди, из разных стран пообщаться на глубокие и интересные темы.

Записи этих бесед составляют основу просветительского материала, который выложен на сайте. На многие вопросы у нас нет ответов, но учиться думать самостоятельно – это достойная задача.

 

Подробнее


Мы в соцсетях


Следите за нами в социальных сетях.